Презентація членкині УГР Юлії Мироненко на Круглому столі «Шляхи розвитку галузі: розробка стратегії і виклики»

Презентація членкині УГР Юлії Мироненко на Круглому столі «Шляхи розвитку галузі: розробка стратегії і виклики»

Після Революції Гідності завдяки державній підтримці кіногалузь зробила справжній стрибок. У 2017-2019 рр. в середньому вироблялось понад 20 ігрових повнометражних фільмів на рік, профінансованих Держкіно.

Чому віддає перевагу глядач? Минулого року у широкої глядацької аудиторії були популярні картини про історію України, комедії та анімація. З найбільш касових українських фільмів, що вийшли в прокат у 2019 році, за вирахуванням частки кінотеатрів та дистриб’ютора, в прокаті майже окупився фільм “Скажене весілля 2”.

Загалом, як і у всьому світі, найбільш касові фільми в нашому прокаті – це розважальне кіно, яке виробляє Голівуд. Це комікси і анімація про героїв, яких знають і люблять, із зірковим кастом і вражаючими спецефектами. З цього списку загального бюджету Держкіно за останні 5 років (1877,2 млн гривень) вистачило б на виробництво “Джокера” режисера й продюсера Тодда  Філіпса.

Звичайно, важче читати книжкуу, ніж гортати стрічку Фейсбука. Розвиток потребує зусиль. І якщо розваги дають можливість збігти від себе, то мистецтво – це зустріч з собою, яка задовільняє естетичні потреби і потребу у самоактуалізації.

Ми – частина Європи, де метою підтримки кіно є не підтримка діяльності кіногалузі, а створення культурного продукту. Подивимось, як все працює там.

Середній бюджет ігрового фільму в Європі на прикладі 2017 р. – 2 мільйони євро. По різних країнах різні цифри, Україна напевно в середньому сегменті.

З усіх європейських ігрових повнометражних фільмів, що вийшли в прокат 2017 році у 24 країнах Європи, за державні кошти створено 61% картин.

Значну частку фінансування складають попередні продажі прав та інвестиції. Наприклад, з цього списку 71% фільмів був співфінансований бродкастерами на суму 445 мільйонів євро, що складає 24% від бюджету цих фільмів.

Якщо подивитись на джерела наповнення кінофондів Європи, ми бачимо, що за рахунок повернення коштів кіновиробниками до них надходить 2% коштів.

Крім прямого фінансування урядом існує низка податків, які спрямовуються у кінофонди. Це levies, податок “на розваги”. В середньому 11% дають бродкастери. Зобов’язання здійснювати прямі інвестиції у кіновиробництво або податки з бродкастерів, що спрямовуються у кінофонди, прописано у законодавствах багатьох країн.

Якщо додати у вибірку Францію, цифри значно змінюються, бо там інша система і найбільший серед європейских країн річний бюджет.

У деяких країнах податків на розваги не існує, у деяких вони приносять понад 80% у кінофонди. В Україні, тим часом, глядач заходить на піратський сайт і не має потреби платити бродкастеру або йти у кінотеатр. І з цим треба боротися.

Приблизно така сама сума податків, яку сплачують бродкастери, витрачається і на ТБ-виробництво.

Дещо іншою є ситуація у Франції, яка понад 80% коштів у кінофонди акумулює через податки на розваги, витрачає більше коштів на ТБ, ніж на кіно (при річному бюджеті ~700 млн євро).

Які вимоги щодо досвіду продюсерів та режисерів, при подачі на фінансування є в Європі? У 12 з 28 країн EU-28 ніяких спеціальних вимог не висувають.

Це країни EU28, де при оцінюванні потенціалу проекту враховують попередній досвід творців в тому числі.

Країни EU28, де обов’язково оцінюють та враховують досвід продюсерів і режисерів.

І, нарешті, лише дві країни Європи мають обмеження для участі у конкурсі – обов’язкову вимогу щодо певного досвіду апліканта.

На Кіпрі для режисера обов’язково мати, принаймні, одну роботу, що брала участь у великому міжнародному фестивалі.

В Угорщині продюсер має бути в списку продюсерів хоча б одного завершеного виробництвом фільму, який був у кінопрокаті, або його було відібрано на кінофестиваль.

Разом з тим, у багатьох країнах є система заохочень. Якщо картина отримала нагороду на важливому фестивалі, це може, наприклад, гарантувати фінансування майбутнього проекту для її творців.

В Україні теж пропонується встановити безпрецедентні обмеження – прохідні бали і для режисерів і для продюсерів (згідно з проєктом Порядку проведення пітчингів, опублікованим на сайті Мінкульту).

Щоб набрати прохідний бал, продюсеру і режисеру не достатньо участі в одному великому фестивалі, як на Кіпрі, чи виходу хоча б одного фільму в прокат, як в Угорщині.

Для цього треба мати декілька різних досягнень, фестивалів, прокат, покази на ТБ, номінації, нагороди та інше – обов’язково за останні 5 років.

Майже всі, хто сьогодні такий бал набере, – набере його саме тому, що 5 років тому таких обмежень не існувало, і була можливість створювати фільми, що досягли успіху.

Тож чи працює політика обмежень?

Подивимося на відомих режисерів. Чи набрали б вони свого часу прохідний бал, якби подавалися на пітчинг Держкіно за новими правилами?

А це – сучасні українські режисери, лауреати Канського фестивалю, які давно не знімали i теж не набрали б прохідний бал.

А це сучасні номінанти та лауреати Оскара, які не знімали останні 5 років і тому теж не набрали б прохідний бал.

Ці приклади говорять про те, що таке обмеження поставило би крапку на кар’єрі багатьох знаних режисерів. З іншого боку, треба розуміти, що попередні успіхи не є гарантією успіхів майбутніх.

Кіно – це складний культурний продукт, успіх якого – це комбінація багатьох факторів.

Тож жорсткі обмеження чи заохочення? Що важливо оцінювати в першу чергу: проєкт чи окремі персоналії?

Ми пропонуємо оцінювати, в першу чергу, сам проект і дивитися у майбутнє – оцінювати творчий потенціал конкретної команди для здійснення конкретного проекту, враховуючи минулий досвід. При цьому здобутки мають бути бонусом, а не обмеженням. Для цього треба внести зміни в Закон про державну підтримку кінематографії.

Щодо конкретного проєкту порядку – Українська гільдія режисерів пропонує скасувати прохідний бал, зменшити бали за оцінювання досвіду режисера та продюсера до максимум 10 із 100 балів за кінопроєкт, оцінювати весь минулий досвід, а не лише за останніх п`ять років.

Також ми вважаємо неприйнятним складання і публікацію будь-яких рейтингових списків продюсерів і режисерів: це не має практичного змісту і є дискримінаційним.

Як же тоді вдосконалити процедуру оцінювання поданих заявок?

Ми пропонуємо працювати саме над підвищенням якості проєктів, які підтримує держава.

По-перше, слід забезпечити незалежне оцінювання проєктів через ротацію експертів (як це передбачено чинним положенням).

По-друге, підвищити якість оцінювання і експертизи. Для цього слід розробити методики оцінювання кінопроєктів для кожного напрямку кіно, за участі представників індустрії; впровадити електронний кабінет експерта для оцінювання (з системою підрахунку, яка передбачає виявлення оцінок, що полярно відрізняються від основних); ввести акредитацію експертів; проводити навчання експертів; забезпечити їм гідну оплату, тощо.

По-третє, проводити заходи для підвищення якості самих проектів: організовувати лабораторії та воркшопи по девелопменту кінопроєктів різних напрямків, написанню сценаріїв, регулярні конкурси для підтримки девелопменту тощо.

Ми переконані: не обмеження, а створення можливостей для розвитку дасть позитивні результати.

При підготовці презентації були використані дані звітів Європейської Аудіовізуальної Обсерваторії за згодою правовласника.

Сайт Європейської Аудіовізуальної Обсерваторії – www.obs.coe.int.

Залишити відповідь