8 вересня в Києві відбувся круглий стіл «Шляхи розвитку української кіногалузі: розробка стратегії і виклики». Організатори заходу: Українська гільдія режисерів, Кінофестиваль Docudays:UA та творче об’єднання «Вавилон’13».

У дискусії з боку держави взяли участь заступник міністра культури України Ростислав Карандєєв, помічник-консультант голови підкомітету в сфері кінематографії та реклами Олександр Максимчук, заступниця голови Держкіна Юлія Шевчук і членкіня Ради з державної підтримки кінематографії Людмила Горделадзе. Попри попередньо підтверджену участь у заході Олександр Ткаченко, Павло Сушко та Марина Кудерчук в останній момент прислали замість себе заступників.

Необхідно розробити національну стратегію розвитку кінематографу на наступні 5 років. Про те, якою вона має бути, йшлося  під час круглого столу, на якому також обговорили проєкти Порядку проведення пітчингів (конкурсів) на здобуття державного фінансування кінопроєктів та Порядку утворення експертних комісій.

Ці документи були сприйняті неоднозначно, частина кіноспільноти вказала на недоліки документу у відкритому листі до Міністра культури й Голови держкіно. Критику викликали такі положення:

• усунення експертних комісій від оцінювання кінопроєктів у ході конкурсного відбору то покладення функції оцінювання та членів Ради з держпітримки кіно;
• встановлення обмежень для продюсерів та режисерів для участі в конкурсі на основі оцінювання їх минулого досвіду та складання рейтингів персоналій;
• пом’якшення визначення конфлікту інтересів.

Продюсер, співзасновник Асоціації кіноіндустрії України Дмитро Суханов, висловився щодо змін, які Мінкульт вніс до Порядку проведення конкурсного відбору.

«До впровадженням будь-яких змін у нормативні акти мають бути розроблені візія та стратегія розвитку українського кінематографу», – наголосив Суханов.

Він переконаний, що розробити стратегію можна вже впродовж осені. Для цього необхідно залучити до діяльності робочої групи, що працюватиме над таким документом, усіх зацікавлених представників/-ць різних галузей кіноіндустрії.

Цю думку підтримала заступниця голови Державного агентства України з питань кіна Юлія Шевчук, яка запросила представників кіногалузі подавати свої пропозиції до Держкіно.

Важливість розробки національної стратегії розвитку кінематографу визнав і перший заступник міністра культури України Ростислав Карандєєв. Він же наголосив на тому, що бізнес-підхід у креативних індустріях є важливим виміром ефективності витрат державних коштів, але не єдиним і не головним.

“Держава має підтримувати творчу цінність. Як її виміряти? Можливо, вона не матиме економічного еквіваленту, тобто глядач не купуватиме квитки на цей фільм і він не потрапить у світовий прокат. Але держава повинна фінансувати, в тому числі, і некомерційне кіно, кіно, яке має культурно-мистецьку цінність. Це перше.

Друге: треба підтримувати творчу людину. Якщо підтримувати широке коло, хтось та вистрелить з творчим результатом, і вгадати, хто це буде – неможливо. Пропорція проста: чим більше фінансування – тим більше хороших фільмів».

Також він наголосив на тому, що в Україні широких кіноекранів з Dolby Surround всього 172.

«Чи можна робити бізнес на такій кількості екранів? – Ні, не можна. Маємо з вами визнати, що грошей на українському бізнес-ринку, необхідних для виробництва якісного кіна, немає. Тому підтримку кіновиробника має взяти на себе держава», – сказав Карандєєв.

Проти прохідного балу

Режисерка Юлія Мироненко представила презентацію Української гільдії режисерів, яка дає уявлення про те, як проводяться конкурси в європейських країнах, і за які кошти там існує кінемагограф. Наприклад, 2017 року 61% національних ігрових фільмів, що вийшли в прокат у 24 країнах Європи, були профінансовані державними кінофондами. В Європі, як правило, держава є не інвестором, а саме донором кінопроєктів.

В Україні пропонують надзвичайно жорсткі обмеження для тих, хто подає свої проєкти на конкурси. Йдеться про прохідний бал для продюсерів та режисерів при ліміті у 5 років при оцінюванні їхнього попереднього досвіду. Щоб набрати його, і режисеру і продюсеру окремо треба мати декілька різних досягнень: фестивальні нагороди, кінопрокат, покази на ТБ, премії та інше. Аналогів таким обмеженням не існує у жодній країні Європи.

Серед вимог індустрії до проєкту порядку проведення конкурсів на отримання державного фінансування фільмів прозвучали такі:

• не впроваджувати прохідний бал для продюсерів та режисерів;
• зменшити бали за оцінювання досвіду режисера та продюсера з 25% до максимум 10% зі 100% за кінопроєкт;
• скасувати ліміт у 5 років при оцінюванні  досвіду, а також складання та публікацію рейтингових списків персоналій як  такі, що є дискримінаційними щодо особи.

За незалежних експертів

Окрему дискусію викликав Порядок утворення експертних комісій, який передбачає усунення експертних комісій від оцінювання саме в ході конкурсного відбору (за ними лишається лише попереднє оцінювання проєктів), а право рішення переходить до Ради Держкіна,

Кінематографісти вважають, що це суперечить чинному законодавству, крім того, що не всі з членів Ради мають необхідні для цього компетенції, оскільки Рада з кінематографії утворювалася як орган колегіального прийняття рішень. Такі зміни в порядку проведення конкурсів та його оцінювання несуть високі корупційні ризики та різко знижують якість експертизи (члени Ради фізично не встигатимуть прочитати сотні заявок, які містять об’ємні сценарії та іншу документацію протягом короткого часу, визначеного для цього в порядку).

Кінематографісти виступили категорично проти таких змін. Вони вважають, що Експертиза під час пітчингу має бути незалежною, а експерти – ротуватися. Комісії мають формуватися під кожен пітчинг відкритим жеребкуванням, а члени ради мають приймати лише фінальне рішення.

Також викликає занепокоєння той факт, що новими проєктами Порядків передбачені низькі вимоги щодо конфлікту інтересів.

Замість усунення експерта чи члена Ради від оцінювання або прийняття рішень по всій категорії кінопроєктів, щодо яких у нього виник конфлікт інтересів, пропонується дозволити йому не оцінювати лише конкретний проєкт. Тож недобросовісна зацікавлена особа має можливість знизити бали конкурентним проєктам.

Продюсерка Олександра Костіна запропонувала удосконалити систему таким чином, щоб підвищити якість експертної оцінки проектів, зокрема запозичити напрацювання Українського культурного фонду.

За її словами, необхідно розробити методики оцінювання для кожного напрямку кіна (анімації, документального кіна тощо), також варто розробити електронний кабінет експерта з карткою експертного оцінювання (подібний до того, яким послуговуються експерти УКФ).

«Ми всі хочемо одного й того самого: якісної експертної оцінки і врахування інтересів виробників усіх напрямків кіно», – наголосила продюсерка.

Про що говорили ще? Цитати учасників дискусії

Вікторія Ярмощук, виконавча директорка Української кіноасоціації вважає, що треба припинити ставитися до держави як до донора, а ставитися саме як до інвестора.

«Чи потрібно змінювати правила, щоб це відбулося? Очевидно, що так. Чи відбувається зараз неефективний розподіл коштів – теж так. Є статистика по недороблених фільмах, які ніколи не бачили ні фестивалі, ні глядач. Чи потрібно підтримувати будь-яке кіно, дебютантів, освітян? Звичайно, потрібно. Але також треба створювати умови для розвитку комерційного кіна в Україні, бо ті гроші, які заробить комерційне кіно, підуть на розвиток авторського і дебютного кіна», – наголосила вона.

Олена Голубєва, виконавча продюсерка УАнімА, продюсерка студії «Червоний собака» про те, що анімація – дотаційна галузь, але для держави це така ж необхідність, як і загальна середня освіта:

«Анімація має окрему специфіку. Виробництво анімації – тривале виробництво, ми працюємо з кожним кадром, тому про стратегію ми знаємо на власному досвіді. За останні три роки в медійному просторі в середньому українська анімація представлена 5% відносно іншої іноземної анімації. Анімація вирощує наших дітей, вона виховує глядача для артхаусу, саме тому дозволю порівняння з освітою. Ніхто не очікує, що освіта – це послуга, що завтра вона окупиться. Але ми знаємо, що якщо в країні будуть освічені люди, то вони потім повернуть вкладене роботою, податками тощо. Те саме з культурою. Можна створювати розважальні проекти, а можна брати культурну складову, яка ускладнює потреби і буде робити свій внесок в креативну економіку за кілька років. І в середньому, якщо брати Велику Британію та інші країни, то це відбувається за 7-10 років. Анімація – це дотаційна галузь. Щоб вона вийшла хоча б на самоокупність, необхідно кілька десятиліть. Це пропорційні цифри: якщо виділяла держава за останні роки приблизно 5%, то ми й бачимо ці 5%. Але культурний опір цими п’ятьма відсотками в Україні дуже важко витримувати. Глядач бачить інші смисли, і засмучуватися потім, що глядач не йде на артхаусне кіно – це дивно.”

Пані Голубєва також представила Презентацію щодо стратегії розвитку української анімації.

Ольга Бірзул, завідувачка кіносектору в Українському інституті:

«Якщо ви відкриваєте в гуглі сторінки нібито комерційно відомих українських фільмів, і, водночас, можливо, не дуже успішних у прокаті фільмів, і дивитеся кількість рецензій, написаних міжнародною пресою, ви самі побачите результат. Вкладатися треба в іміджеві проекти, в ті, що мають культурну, інтелектуальну цінність. Бо вони вибудовують імідж України як надійного і цікавого партнера.

Також наш стратегічний напрямок – співпраця з культовими подіями і локаціями. Ми співпрацюємо з Центром Довженка, ми організували першу масштабну ретроспективу Кіри Муратової з фокусом на фільми, які вона зняла за часів української незалежності. Ми дуже пишаємося цим проектом, оскільки ми зібрали величезну, цікаву пресу. Я не можу вам сказати, наскільки це поверне гроші в бюджет України, але я більш ніж впевнена, що це важливий вклад в імідж України. І це величезний капітал, з яким треба працювати».

Роман Бондарчук, режисер, фестиваль Docudays:UA:

«Державна підтримка – це державна інвестиція чи це субсидія на виробництво фільмів? Просто інвестиція – це ближче до банківської справи і так це працює в США, наприклад. Але там добре відлагоджений прокат, на якому можна добре заробити. У нас поки що цього немає, і тут в разі, якщо це справді ближче до банківського кредиту, тоді не потрібні взагалі ніякі експертні ради: людина бере кредит. Якщо вона його не повертає, то зрештою ризикує своїм майном…

Оцінка кінопроектів – це дуже тонка матерія, особливо на ранніх етапах. Мій перший фільм «Українські шерифи» на ранніх етапах виглядав, як якась така чорнуха про віддалене село, куди міліція не доїжджає. Але в результаті вийшов зовсім інший фільм. Більше того, він породив цілий рух: зараз уже більше шести областей покрито такими «самодіяльними» шерифами в нових ОТГ. Мені здається, що митці – це чутливі люди, які реагують на болісні точки і процеси, а завдання експертів виявити, хто може говорити і готовий говорити і дати митцю кредит довіри».

Членкиня Ради з державної підтримки кінематографії Людмила Горделадзе висловила думку, що критика здобутків українського кіно, що лунає від представників нової політичної влади, перебільшена: попри деякі неминучі помилки, ми маємо чим пишатися. Український кінематограф за останні роки досяг значних успіхів на міжнародній арені і знаходить свого глядача вдома, про що саме зараз свідчать переповнені покази “Кіновернісажу Просто неба.”

«Ми вже виховали чимало режисерів, яких не було ще п’ять років тому. В нас не було творчої такої сили молодого українського кіно, яка є зараз. Тому якщо говорити про документальну й законодавчу базу, то я би сказала: не треба змінювати те, що й так непогано працює».

Іван Козленко, виконавчий директор «Довженко-центру»:

“Ми говоримо про кіно як про індустрію, і як про бізнес, про що ми слухали пана Карандєєва, але він заступник міністра культури, а не економіки. В цьому сенсі він нам мав сказати, що кіно – це не лише виробництво, а це також виробництво смислів, знань, значень, символів. Це головне, що відділяє кіно від інших індустрій, від іншого виробництва. Додана вартість в культурі називається «символічний капітал». За це держава платить, за знання, за майбутнє. І це не є інвестиція в прямому сенсі. Вона не має приносити кошти, вона має приносити якість життя, це інвестиція в майбутнє. Тому ніякими коштами це вимірятися не може.”

Тетяна Ліфер, юристка, дала правову оцінку заяви Держкіно до членів Ради з кінематографії й експертів, що була опублікована на сайті Держкіно:

«Держкіно, роблячи цю заяву, напевно, мало добрі наміри, оскільки хотіли підтримувати доброчесних гравців ринку, не допускати провальних проектів, які фінансуються з коштів держави. Ця заява до певної міри не відповідає чинному законодавству. Багато гравців кіноринку вважає, що завтра до «чорного списку» може потрапити кожен з нас. Усі розуміють, як у нас кримінальні справи порушуються, що це може зробити будь-яка особа проти будь-якої особи. В тій заяві деякі речі не відповідають з наступних причин: від Ради з підтримки кінематографії і експертів вимагають врахування тих речей, щодо яких вони не мають повноважень. Також пропонувалося подати заяву щодо конфлікту інтересів перед другим туром конкурсу. Ця заява може спричинити сумніви щодо легітимності першого туру конкурсу. По-друге, врахування інформації щодо відкритих кримінальних справ порушує принцип презумпції невинуватості та рівності всіх перед Законом, оскільки сам факт порушення кримінальної справи ще не доводить факту винуватості особи. Це може бути доведено лише вироком суду, що набрав законної сили. Також публікація списку компаній порушує права цих компаній, оскільки впливає на їхню ділову репутацію, негативу суспільну думку щодо цих компаній, також на пітчингу ці компанії виявляються в не вигідному світлі порівняно з іншими».

Повне відео заходу можна подивитись за посиланням.

Авторки огляду: Марія Матяшова, Жанна Максименко-Довгич, Леся Ганжа

Авторка фото: Настя Рощук